Під час Другої світової війни армія США залишалась сегрегованою, тобто розділеною за расовим принципом. Окремо створена група афроамериканок відіграла значну роль у підтримці морального стану військ під час воєнних дій. Вони входили до складу батальйону “6888” Центральної поштової служби Допоміжного корпусу жіночої армії. Під командуванням майора Чаріті Адамс Ерлі, єдиної темношкірої з таким високим рангом, 855 жінок відправилась зі США в Європу виконувати свою особливу місію. Більшість працювали поштовими службовцями. Але серед них були кухарі, механіки та інший обслужний персонал. Незвичний військовий підрозділ запам’ятався під назвою “Шість три вісімки”. Далі на birminghamyes.
Чаріті Адамс і перший батальйон афроамериканок
Значну роль у формуванні воєнної жіночої ланки відіграла Чаріті Адамс. Вона приєдналась до армії США у 1942 році, ставши першою темношкірою жінкою офіцером. Її кар’єра стрімко розвивалась. У 1943 році 24-річна військова очолювала штаб навчальної бази Форт-де-Мойн. На початку 1944 року вона вже готувала до бойових дій чотири роти у Джорджії й отримала звання капітана. У грудні того ж року Адамс призначили відповідальною за роботу за поштових відділень у Бірмінгемі. До її обов’язків також входило підняття морального духу у жінок під час війни. Для виконання цього завдання, Чаріті створила мережу жіночих салонів, куди можна було прийти просто поспілкуватися. Вони мали популярність. На початку 1945 року темношкіра молода жінка стала командиром першого батальйону афроамериканок Центральної поштової служби. Він був єдиним, якому доручили виконувати завдання за кордоном.
Подорож до Бірмінгема і виняткова місія
У лютому 1945 року 855 жінок батальйону “Шість три вісімки” відправились у Європу на швидкісному лайнері Іль-де-Франс. Подорож через Атлантичний океан тривала 11 днів. Велику загрозу становили німецькі підводні міни. Ближче до берега важливо було маневрувати, рухались повільно й обережно. Судно здолало перешкоди й прибуло в Глазго, де жінок зустріла Адамс. Звідти військовий підрозділ вирушив у Бірмінгем.
Перше враження було жахливим. Місто зазнало великої кількості бомбардувань і лежало в руїнах. Від деяких будівель у центрі майже нічого не залишилось, а на вулицях часто зустрічались вирви від бомб. Батальйон розмістили у школі Короля Едуарда. Вона не опалювалась, а вікна були зафарбовані темним кольором для маскування від ймовірних бомбардувань.
Основна місія полягала у сортуванні та відправленні листів за призначенням. Значна частина пошти пролежала у тимчасовому відділенні майже два роки. З цей час накопичилось понад 17 мільйонів документів і продовжували поступали нові.
Складність розподілу полягала у перевірці вірної адреси та імені отримувача. Багато посилок містило лише ім’я без прізвища. Подекуди траплялися і просто псевдоніми. Батальйон розробив власну систему обробки пошти. Спочатку створили окрему картотеку однакових, або схожих імен та серійних номерів. До її складу увійшло 7 мільйонів карток. Наступним кроком була розсилка. Працювати необхідно було цілодобово і без вихідних. За одну зміну оброблялось понад 65 тисяч листів і пакунків. Армійські чиновники вважали, що успішне доставлення пошти на сильно впливало на моральний дух тих, хто перебуває на фронті. Тому їхня робота прирівнювалась до бойового завдання. Листи та посилки несли надію, любов та спогади, що для військових іноді було важливіше за будь-що. Жінки розуміли важливість своєї місії й дотримувались гасла: “Немає пошти, низький моральний дух!”.
Розібрати всю кореспонденцію необхідно було за пів року, але батальйон “Шість три вісімки” впорався за 3 місяці. Після успішного виконання завдання, підрозділ направили у Францію зробити те саме.
Американки у Бірмінгемі почувалися добре. Після змін вони часто гуляли містом, відвідували ресторани, танцювали, грали в боулінг тощо.
Темношкі жінки у воєнній формі швидко привернули до себе увагу. Мешканці Бірмінгема ставились до них з певною повагою. Іноді запрошували в гості на чай, або недільний обід. Чимало жінок відмітили краще ставлення до них ніж на батьківщині.
У 1946 році загін повернувся у США, де був розформований. Батальйон отримав кілька відзнак, але публічного визнання не відбулось. Вшанування прийшло лише у XXI столітті за часів правління Барака Обами. У 2019 році на одному з корпусів школи Короля Едуарда у Бірмінгемі встановили пам’ятну дошку про перебування в ній батальйону “Шість три вісімки”.