Вплив війни на дітей настільки руйнівний, що може зачіпати їх фізичний, емоційний і психічний стан. При чому проблеми та наслідки такого негативного впливу можуть відчуватися протягом усього наступного життя. Не дивно, що влада країн, які беруть участь у збройних конфліктах, намагаються підтримувати цю вразливу категорію своїх громадян. Далі на birminghamyes.
Коли Велика Британія оголосила про участь у Другій світовій війні, це торкнулося звичного способу життя дітей. Пропонуємо дізнатися, як навчалися діти в одному з найбільших міст країни, Бірмінгемі.
Евакуація та забезпечення освіти
На військово-промисловий потенціал Великої Британії працювали найбільші заводи та інші підприємства Бірмінгема. І керівництву країни було очевидним, що місто стане однією з головних цілей противника. Тому вже перед тим, як оголосити про війну, Велика Британія розпочала процес евакуації дітей з великих міст, зокрема з Бірмінгема.
Сім’ї з маленькими дітьми переселялися до області – у віддалені селища, які вважалися безпечними. Також вони могли бути евакуйовані до інших регіонів країни. Вчителі евакуювалися разом з дітьми та на місцях, де формувалися тимчасові місця проживання переселенців, організовувалися школи.
Деякі міські школи не були евакуйовані, але для занять у них було облаштовано приміщення, що вважались захищеними від бомбардувань. Це могли бути підвали чи цокольні поверхи. На жаль, часу на достатній доброустрій таких приміщень не було, тому подекуди у них виникали проблеми з вентиляцією чи нестачею необхідних для школярів меблів. Але діти не припиняли вчитися. Не важливо, чи дитина була евакуйована, чи залишалася в місті, відвідування шкіл під час Другої світової війни залишалося доступним для усіх бірмінгемців. Втім, якість освіти все ж таки страждала.
Нові труднощі
Попри зусилля місцевої влади підтримувати роботу шкіл у Бірмінгемі та його околицях, з’являлися дедалі нові труднощі. Ось основні з них:
- Посилення бомбардувань. Перший повітряний наліт на Бірмінгем відбувся у серпні 1940 року і стало зрозумілим, що противники використовують потужну зброю. Підвали та цокольні поверхи не могли дати належного захисту, тому кількість міських шкіл, які продовжували працювати, постійно зменшувалась.
- Нестача вчителів. Загальна мобілізація у Бірмінгемі призвела до того, що виник гострий дефіцит викладацького складу. Вчителі-чоловіки поповнили лави армії. А деяким вчителям-жінкам довелося змінити сферу діяльності та підміняти чоловіків на підприємствах, робота на яких раніше вважалася виключно чоловічою.
- Нестача ресурсів. У школах був дефіцит обладнання та витратних матеріалів – паперу, ручок та інших. Раніше підприємства Бірмінгема самі повністю забезпечували виробництво таких матеріалів. Але з початком військових дій вони були переорієнтовані працювати на потреби армії. Тому у школярів часом не було навіть найнеобхідніших речей, а можливості купляти їх у батьків не було.
Особливість шкільних програм
Навчальні заклади Бірмінгема, зокрема школи, вже у першій половині 20 століття славилися високою якістю навчання. Але під час воєнних дій усе змінилося. Замість того, щоб викладати високі науки, вчителі звертали увагу на практичності та питаннях виживання. Дітей з раннього віку навчали, як доглядати за собою, покривати базові потреби та надавати першу медичну допомогу.
Хоча критичної ситуації пов’язаної з відсутністю продовольства в Бірмінгемі не було, все ж багато сімей відчували фінансові труднощі та були змушені економити. Школярів старшого віку навчали практичним навичкам, які могли допомогти почати заробляти.
Крім того, шкільна програма зосереджувалась на поточних подіях та політичній обстановці у місті. Багато уроків було спрямовано на військові потреби. Діти усвідомлювали, що відбувається у їхньому рідному місті. В них виховували патріотизм і спонукали у міру своїх можливостей сприяти успіху британської армії.
Наслідки війни для дітей
Історики вважають, що чи не найстрашнішим наслідком Другої світової війни для дітей бірмінгемців стали порушення сімейних зв’язків. Річ у тім, що найчастіше дітей евакуювали без батьків. Їм збирали з собою теплий одяг та речі першої потреби, після чого вивозили на вокзал. Звідти місцева влада організовувала евакуаційні маршрути.
Дітей з Бірмінгема розвозили до сіл в окрузі міста та в малозаселені регіони країни. Там їх розбирали до інших родин. Хоча деякі не витримували розлуки з батьками та поверталися додому, більшість дітей жили у прийомних сім’ях протягом 4-6 років.
Після закінчення війни було створено Асоціацію з возз’єднання евакуйованих. Дітей з Бірмінгема повертали до рідних батьків. І у деяких сім’ях цей процес пройшов гладко. Але більшість сімей зіткнулася з низкою труднощів. Діти, які зазнали стресу через військові дії, втратили довіру до рідних батьків і теплі сімейні стосунки були порушені. Знадобилися десятиліття, щоб у сім’ях бірмінгемців відновився мир та всі змогли забути жахіття воєнних часів.