Під час Другої світової війни Британія не постраждала від ведення інтенсивних і більш руйнівних наземних операцій війни, як континентальна Європа. Натомість потужні нальоти німецьких бомбардувальників, спричиняли значні широкомасштабні збитки британським містам.
Німецькі воєнні технології дозволяли, наприклад, точно спрямовувати бомбардувальники на цілі в британських містах, але характер бомбардувань часто був розпорошеним, що призводило до того, що в Бірмінгемі складалося враження, ніби все місто і його цивільне населення були цілями, а не справжні військові об’єкти. Більш детально про те, як руйнували Бірмінгем під час операції «Бліц», до яких руйнувань це призводило і, як після війни відбудовували місто читайте на birminghamyes.com.
Характер руйнувань
Що стосується руйнувань, то слід сказати, що запалювальні та фугасні бомби, які застосовували німецькі бомбардувальники, спричиняли різні форми пошкоджень. Запалювальні бомби призводили до пожеж, під час яких горіли в першу чергу, дерев’яні дахи. При цьому відносно неушкодженими залишались кам’яні або цегляні стіни. Вплив же вибухових хвиль був більш масштабним за розміром, але менш серйозним за наслідками. З дахів зривало черепицю і розбивало багато скляних вікон.
Проте, усе, що сталося під час Другої світової війни з Бірмінгемом, не лише відобразило жахіття війни й зафіксувало різні стани руйнації будівель, але й допомогло спроєктувати, так звані, бажані стани очищення міст, підживлюючи потребу в плануванні ефективних і сучасних міських повоєнних просторів. Іншими словами, якщо до війни у влади не вистачало мужності, або не було можливості, зруйнувати застарілі, не перспективні в сенсі містобудування будівлі, а, можливо, й цілі райони, то війна, дозволила, а частково й саме зробила це. Тепер справа була за інноваційними проєктами, які мали б врахувати всі вимоги до сучасного та зручного міського простору.
Більшість адміністрацій міст Європи, що постраждали від війни, швидко розробили плани відновлення пошкоджень, деякі з них почали працювати, навіть під час бойових дій. У Великій Британії, наприклад, починаючи з 1942 року інтенсивність бомбардувань значно зменшилась. Стало очевидно, що перепланування також необхідне для покращення аспектів зношеної та застарілої міської структури, непридатної для сучасних умов руху та мінливих соціальних і економічних реалій.
Проєкти відновлення та їх реалізація
Офіційні вказівки відповідного міністра, лорда Рейта, надіслані кільком містам, полягали в тому, що планувати відбудову слід сміливо. Відтак нечисленні довоєнні плани були оновлені й часто розширені в масштабах, зважаючи, як на збитки, так і на більш прихильну офіційну та громадську реакцію на планування.
Але була ще одна перепона. Мова про усвідомлення того, що чинне законодавство було недостатнім для виконання завдань відбудови. Усе це призвело до прийняття нових законів про планування міст і сільських районів, яке відбулось у 1944 й 1947 роках. Останній закон запровадив «План розвитку», який прийшов на заміну колишнім консультативним планам.
Ці нові плани були більш шаблонними, більш орієнтованими на професійну, а не на широку читацьку аудиторію, що призвело до проблем у донесенні ідей планування до містян. Плани при цьому, стали менш радикальними, а згодом їх, взагалі, почали критикували за надто негнучкий підхід до несподівано динамічних повоєнних соціальних, економічних і демографічних змін.
Після того, як план був запропонований і врешті-решт схвалений, як на місцевому рівні, так і міністерством, розпочиналася боротьба за його реалізацію. Лише деякі проєкти стартували досить швидко. Наприклад, внутрішня кільцева дорога Бірмінгема була спроєктована в 1943 році й отримала схвалення парламенту в 1946 році, але будівництво розпочалося лише в 1956. На початковому етапі реалізації домінувало фінансування та матеріали, і те й інше було в дефіциті.
Британія, особливо сильно постраждала від необхідності оплачувати витрати на війну. Зокрема, будівельні матеріали були в дефіциті та нормовані до середини 1950-х років. Конструкційна сталь нормувалася комітетом на рівні кабінету міністрів. У зв’язку з необхідністю отримання значних доходів за кордоном, сталь продавали за кордон, наприклад, для будівництва в Сіднеї, що затримувало відбудову зруйнованих бомбардуваннями міст Великої Британії, у тому числі й Бірмінгема. Лише в середині 1948 року в міністерстві повідомили, що уряд готовий дозволити розпочати деякі роботи з відбудови міст, що зазнали бомбардувань, аж у 1949 році.
Бірмінгемський план Манцоні
Стосовно Бірмінгема, то, як відомо, він зазнав численних розрізнених нальотів, і бомби падали на його розкидані передмістя. Як приклад, великий наліт 9 квітня 1941 року, в якому брали участь 235 літаків, що скинули 280 тонн бризантної вибухівки й 40 000 запалювальних бомб. За короткий час центр Бірмінгема сильно постраждав, величезні пожежі палали в районі Булл-Рінг, на Хай-стріт, Нью-стріт і Дейл-Енд. У Халлі було пошкоджено 114 738 будинків, це означало, що майже половина основних закладів роздрібної торгівлі була зруйнована, так само серйозно постраждала і промисловість.
Про серйозність руйнувань свідчить кількість об’єктів, які так і не були відремонтовані до кінця війни. Мова про 407 магазинів, 415 комерційних будівель і 315 заводів та складів. Для відносно невеликого міста це був великий відсоток руйнувань.
Але Бірмінгем, який був і є нині другим за величиною містом країни, який посідав друге місце за кількістю пошкоджень від бомбардувань, не розробив комплексного загальноміського плану реконструкції, і це було, як мінімум дуже дивно. Тоді за планування відповідав міський геодезист та інженер Герберт Манцоні, призначений у 1936 році.
Нині Манцоні називають людиною, яка встановила бетонний комір навколо Бірмінгема, натякаючи на окружну дорогу, яка була побудована в рамках відновлення Бірмінгема після Другої світової війни.
Він не був прихильником великомасштабних планів, які, на його думку, часто застарівали до того часу, як їх втілювали в життя. До слова, Бірмінгем належав до тих міст, які мали ще довоєнні плани з розчищення нетрів та покращення доріг. Відтак повоєнна реконструкція в Бірмінгемі, для створення повноцінного автомобільного міста, хоч і відбувалася, але фрагментарно.
Усе зруйнувати
Плани, звичайно, були, але нічого комплексного, аж доки місто, хоч із запізненням, не відреагувало на вимогу закону 1947 року про підготовку загальноміського плану розвитку. Саме ця вимога зробила всі попередні консультативні плани реконструкції застарілими, тож, можливо, небажання та можлива передбачливість Манцоні пішла на користь.
Хай там як, але проєкт відновлення включав знесення близько 30 000 житлових будинків та створення п’яти нових житлових районів. Будівництво нової кільцевої дороги та знесення Ринкової зали на Булл-Рінг, Центральної бібліотеки, Наукового коледжу Мейсона та Центрального технічного коледжу. Оскільки передбачалося руйнування такої кількості історичних будівель, які вважалися чудовими пам’ятками вікторіанської епохи, то план зазнав неабиякої критики. Манцоні називали, людиною, яка хотіла завдати місту більше шкоди, ніж Люфтваффе.
Джерела: