Тереза Стюарт була політиком британської Лейбористської партії та першою жінкою, яка очолювала Міську Раду Бірмінгема. Впродовж 2000-2001-х років пані обіймала посаду лорд-мера Бірмінгема. Свою громадську і політичну діяльність вона описувала коротко і просто: “Робити для бідних те саме, що юристи роблять для багатих”. Далі на birminghamyes.
Від математики до політики
Тереза Стюарт народилась у період між двома світовими війнами у 1930 році в Лідсі. З дитинства вона проявила здібності до математики й батьки допомагали дівчинці йти не звичним шляхом. В першій половині XX століття дуже мало дівчат обирали такий напрямок, це був час виборювання права посісти гідне місце серед переважно науковців-чоловіків. у підлітковому віці Тереза отримала стипендію для навчання у коледжі Оксфордського університету з поглибленим вивченням точних наук. Після здобуття магістерського ступеня вона вступила в аспірантуру, де була єдиною жінкою. Під час навчання, юна Тереза зустріла своє кохання на все життя Джона Стюарта, а у 1953 році вийшла за нього заміж. Чоловік продовжив навчання в Единбурзі, а Тереза почала там викладати математику. Подальші кілька років вона провела з Джоном у Лондоні, де народила чотирьох дітей, виконавши материнський обов’язок. Коли діти досягли шкільного віку, Тереза розпочала власну кар’єру, але не науковця, а політика ставши членом Лейбористської партії. У 1966 році Джон Стюарт отримав запрошення викладати у Бірмінгемському університеті й родина сім’я переїхала у Бірмінгем.
Рішучість – відмінна риса Терези Стюарт
Наприкінці 1960-х років Терезу обрали членом Ради регіональної лікарні Бірмінгема, де вона одразу викрила недоліки. Її увагу привернула закрита палата, яку використовували лише для обраних, як-от родичів та друзів керівництва лікарні. Вона підняла проблему корупції за допомогою журналістів місцевої газети й справедливість була швидко відновлена.
У 1970 році Тереза брала участь у виборах, перемогла і стала радником у виборчому окрузі Білслі, одного з районів Бірмінгема. Почалась її 32-річна політична кар’єра. У 1971 році Тереза рішуче відхилила запрошення на обід з Королевою Єлизаветою II. Свою відмову вона пояснила тим, що замість прибирання центра міста у зв’язку з монаршим візитом, краще було б навести лад у передмістя, де живуть прості люди.
Впродовж 1970-1980-х років політкиня була членом і головою Соціальних служб у Бірмінгемі. Вона заснувала Бірмінгемську консультативну групу з питань вагітності та виступала за виплату матерям додаткової сімейної допомоги. Мавши бунтівний характер Тереза охоче підтримувала страйки шахтарів та металургів, зокрема під час протестів надавала їм притулок у власному будинку.
У 1991 році Стюарт разом з 20 іншими радниками була виключена з Лейбористської групи, оскільки вони виступали проти закриття дитячого будинку через брак фінансування. У 1993 році вперше в історії Бірмінгема жінку обрали головою Міської Ради, нею стала Тереза. Одним з перших радикальних дій на новій посаді було спрямування коштів для утримання інфраструктури Конференц-центру на соціальні та освітні проєкти. Голова Ради намагалась притягти до відповідальності тих, хто допустив втрати міста у розмірі 6 мільйонів фунтів на рік, які йшли на утримання Конференц-центру. Надалі вона відмовилася виділити фінансування на реконструкцію Симфонічної Зали та Національної Арени, закладені в бюджет її попередником. У 1993 році Тереза Стюарт запросила у Бірмінгем єдиного лідера, якого безмірно поважала, борця за права людини Нельсона Манделу. Пам’ятна фотографія посідала почесне місце в її кабінеті.
У 1998 році Тереза Стюарт офіційно приймала у Бірмінгемі лідерів Великої вісімки. Однак зустріч з Манледою була для неї найважливішою за всю політичну кар’єру.
У 2002 році Тереза Стюарт вийшла на пенсію. У віці 90 років у 2020 році скінчився її життєвий шлях. Вона залишилась прикладом зразкового політика. У 2023 році першій жінці, яка очолила Міську Раду присвятили пам’ятну дошку.
