12 вересня 1995 року в англійському Бірмінгемі спалахнули протести проти випробувань ядерної зброї, зокрема, проти рішення Франції відновити випробування в Тихому океані. Хоча основна увага була зосереджена на французьких випробуваннях, ці протести були частиною ширшого міжнародного руху проти випробувань ядерної зброї, що підживлювався побоюваннями щодо розповсюдження ядерної зброї та її впливу на навколишнє середовище. Під час тих протестів дісталося прем’єру Великобританії Джону Мейджору, який не засудив випробування, а на тлі протестів відвідав Бірмінгем. Більш детально про причини нелюбові бірмінгемців до Мейджора читайте на birminghamyes.com.
Ні ядерним випробуванням
Суть проблеми, а відтак і протестів, полягала в тому, що Франція, за президента Жака Ширака, оголосила про плани провести серію ядерних випробувань на атолі Муруроа в південній частині Тихого океану. Таке рішення спонукало людей у багатьох країнах світу до протестів, та викликало засудження цієї спроби. Особливо наполягали на припиненні випробувань екологічні та антиядерні активісти, до яких приєдналися уряди різних країн.
Ці протести були мотивовані в першу чергу побоюваннями щодо впливу ядерних вибухів, а саме це мало відбутися поблизу Тихоокеанських островів, на навколишнє середовище. Екологи вважали, що цей негативний вплив буде колосальним. Крім того, протестувальники були проти потенційного поширення ядерних озброєнь та їх подальшого існування.
У підсумку протести екологів, у поєднанні з тиском із боку інших міжнародних організацій, таки змусили Францію підписати Договір про всеохопну заборону ядерних випробувань уже в найближчому 1996 році. І хоча, досі договір ще не набув чинності через нератифікацію його деякими країнами, та він усе ще залишається значним досягненням у боротьбі з розповсюдженням ядерної зброї. Якщо звернутись до його суті, то документ забороняє всі ядерні вибухи, включаючи підкритичні випробування.
Постать Джона Мейджора
Джон Мейджор був маловідомим широкій публіці політиком, що не завадило йому досить несподівано змінити на посаді дуже домінівну та вольову прем’єр-міністерку Маргарет Тетчер. Подія сталася в листопаді 1990 року. До цього він прослужив у Кабінеті Міністрів ледь не чотири роки, перш ніж стати прем’єр-міністром, більше як половину цього часу він провів на посаді головного секретаря Скарбниці.
Ця посада, до слова, зазвичай не надає її власнику високого визнання за межами Вестмінстера. Стосовно Мейджора, то його обрали частково тому, що очікували від нього спокою та стабільності, а також менш роз’єднувального підходу до урядування, ніж той, що обрала «Залізна леді».
Відтак Мейджор здивував багатьох спостерігачів того часу, здобувши, з незначною більшістю у 21 місце, чергову перемогу консерваторів на загальних виборах, які сталися у квітні 1992 року. При цьому його другий шлях на посаду прем’єр-міністра був сповнений багатьох непорозумінь, відтак у травні 1997 року його суперник від лейбористської партії Тоні Блер здобув нищівну більшість у 179 місць. Саме із цієї причини Мейджора повсюдно вважали досить слабким і невдалим прем’єр-міністром.
Та попри все, Мейджор здобув визнання протягом перших 18 місяців перебування на посаді. Саме він рішуче замінив непопулярний у народі подушний податок менш суперечливим митом на місцеві ради, яке залишається системою фінансування місцевого самоврядування донині. Такий крок допоміг дистанціюватися від конфронтаційної та не серйозної репутації попередника. Причому, та оперативність, з якою було запроваджено ось цю нову систему, допомогла прем’єр-міністру переобратися в 1992 році.
З того, що інкримінували на той час Мейджору — ефективне розв’язання проблем народжених війною в Перській затоці на початку 1991 року. Як відомо, війна велася з метою вигнання іракського диктатора Саддама Хусейна з Кувейту, в який він вдерся незадовго до того, як Мейджор вступив на посаду. Мейджор ефективно співпрацював із союзниками Великої Британії та США на чолі з президентом Джорджем Бушем-старшим і вдало взаємодіяв, як із британськими військами, так і з об’єднаннями британської громадської думки. У підсумку, така активна позиція зміцнила становище Мейджора, саме, як лідера нації.
Зв’язки Мейджора з Бірмінгемом
Велись розмови про те, що сер Джон Мейджор має певні зв’язки з Вест-Мідлендом. Ці розмови спонукали деяких істориків Бірмінгема, навіть провести дослідження цього питання. Але, як з’ясувалося, значна частина, нібито тісних стосунків Бірмінгема й політика виявились не чим іншим, як міським міфом.
Відтак факти полягають у тому, що батьки Джона, які обидвоє були артистами мюзиклу, проживали та одружилися в Сметвіку в 1929 році, тобто в містечку неподалік Бірмінгема. Сім’я проживала за адресою Соуз Роад, 65. Вони одружилися в церкві Святої Трійці, яка розташована неподалік.
Крім того, його мати народила свою першу дитину теж у Сметвіку. Але вона померла через кілька днів після народження. Пізніше родина переїхала до Суррея, де в 1943 році народився сам сер Джон. Тож про життя родини у Вест Мідленді він знав не так уже й багато, але, пам’ятає, що батько тепло відгукувався про час, проведений у Чорній країні.
Його батько Том Болл був артистом, який мав сценічний псевдонім Том Мейджор. Це ім’я з’являлося на афішах у театрі «Сметвік Емпайр» у березні 1929 року. Він працював, як характерний вокаліст і комік. Мати сера Джона, Гвен Коутс, яка мала сценічний псевдонім Гвен Глен, також фігурувала на афішах театру того часу, у неї було амплуа витонченої комічної акторки. До слова приміщення «Сметвік Емпайр» усе ще існує, але тепер це сикхська гурдвара, тобто храм.
На цьому історія до політичних зв’язків сера Джона Мейджора з регіоном Вест Мідленд, а відповідно і з Бірмінгемом завершуються. Ну хіба, що, оскільки він був і є членом крикетного клубу Ворікшира, то досить часто бував у цьому районі.
Історія конфлікту
Але ж у чому полягав конфлікт прем’єра Великої Британії Джона Мейджора та мешканців другого за величиною міста країни. Уся річ у тім, що Бірмінгем, як і інші міста по всьому світу, став центром протестів проти французьких ядерних випробувань. Це відбувалося за прем’єрства сера Джона. Ці протести включали марші, мітинги та інші форми публічних демонстрацій. І якраз під час протестів Джон Мейджор завітав до Бірмінгема. Звичайно, що активісти міста влаштували йому «тепле» приймання.
Але, як був пов’язаний прем’єр Британії та французькі ядерні випробування. Чого активісти Greenpeace хотіли досягти своїми протестами та до чого спонукати сера Джона Мейджора. Усі небайдужі громадяни, містяни та активісти Greenpeace протестували проти відмови уряду Великої Британії, на чолі з прем’єр-міністром засудити ті ядерні випробування сусідньої країни. Протести тих років у світі були настільки потужні, що уряд Великої Британії залишився ледь не єдиним, хто відмовився засудити плани французьких колег.
Відтак під час візиту прем’єр-міністра Джона Мейджора до Бірмінгема він особисто зміг переконатись у тому, що рівень опозиції до його мовчання в місті вельми суттєвий. Наразі Greenpeace зірвав візит Мейджора до конференц-центру та однієї зі шкіл, що призвело до скасування фотосесії.
Джерела: