Джозеф Чемберлен, мабуть, найбільше відомий у Бірмінгемі як лорд-мер, який втілив у життя «громадянську Євангелію», згідно з якою передав газ, воду та вуличне освітлення в руки ради коштом платників. Він очолив розширення безоплатної освіти для всіх дітей у Бірмінгемі, а також муніципалізацію Школи мистецтв і заснував безоплатну художню галерею та музей, якими в місті все ще користуються. Нарешті, він розчистив нетрі центру міста, щоб створити комерційний центр, який є сьогодні навколо Корпорейшн Стріт. Більш докладно про життя Джозефа Чемберлена та його політичну кар’єру читайте на birminghamyes.com.
Не навчався в університеті й зневажав аристократію
Джозеф Чемберлен — соціальний реформатор, радикальний політик та імперіаліст, який, попри те, що так і не став прем’єр-міністром, був однією з провідних політичних фігур пізньої вікторіанської та ранньої едвардіанської Британії. Чемберлен став великою фігурою в національній політиці й відігравав важливу й часто суперечливу роль у розв’язанні політичних питань свого часу, таких, як ірландська автономія, англо-бурська війна та міжнародні тарифи. Протягом усієї своєї кар’єри Чемберлен зберігав сильну політичну базу в Бірмінгемі, яка була відома, як його «герцогство» й зосереджувалася в його будинку в Хайбері.
Між тим Джозеф Чемберлен, народився в Лондоні в 1836 році. Юнак переїхав до Бірмінгема у віці 16 років, щоби працювати в компанії свого дядька. У віці 18 років Чемберлен приєднався до гвинтового бізнесу родича, Nettlefolds of Birmingham, в який інвестував і його батько. У період найбільшого процвітання компанія виробляла дві третини всіх металевих гвинтів, виготовлених в Англії, а на момент виходу Чемберлена на пенсію в 1874 році експортувала свою продукцію по всьому світу. Він був бізнесменом-самоучкою, який ніколи не навчався в університеті й зневажав аристократію.
Зарекомендувавши себе, як дуже успішний бізнесмен, Джозеф одружився зі своєю першою дружиною Гарієт Кенрік у 1861 році. Вона трагічно загинула в 1863 році, через три дні після народження сина, залишивши чоловіка спустошеним. Лише в 1868 році він одружився зі своєю другою дружиною, Флоренс Кенрік, двоюрідною сестрою Гарієт і матір’ю другого свого сина.
Активність у політиці
До 1867 року Джозеф став політично активним і разом із майбутнім мером Бірмінгема Джессі Коллінгзом заснував Бірмінгемську освітню лігу. У цей час половина дітей у Великій Британії не відвідувала школи, і лише чверть навчалася в перевірених, знаних школах. Бірмінгемська освітня ліга незабаром стала Національною освітньою лігою, яка провела свою першу конференцію в Бірмінгемі в 1869 році й запропонувала шкільну систему, що фінансується державними дотаціями, і керується місцевою владою під контролем уряду. До 1870 року Ліга мала понад сотню відділень, переважно в містах, якими переважно керували представники профспілок. Чемберлен виступав за безоплатну, світську, обов’язкову освіту, заявляючи, що обов’язок держави — стежити за тим, щоб діти здобували освіту, як і піклуватися про те, щоб вони були нагодовані.
До кінця 30-х років Джозеф Чемберлен заробив достатньо грошей, щоб вийти на пенсію, але в нього з’явився потяг до місцевої політики й він приєднався до тодішньої міської ради Бірмінгема. У 1869 році він балотувався на виборах від округу Святого Павла. Його політичні цілі були прості й лаконічні: вільна церква, вільні школи, вільна земля і вільна праця. На його рішення піти в політику сильно вплинула унітарна церква, яка вважала, що єдиною формою віри було те, що вони називали «up and doing» — втілення громадянського Євангелія на практиці.
А потім Чемберлен став мером Бірмінгема, це сталося в 1873 році.
Саме, як мер Бірмінгема протягом безпрецедентних трьох років з 1873 до 1875 року Чемберлен змінив місто, як економічно, так і фізично.
Місто — не впізнає себе
Коли Чемберлен заявив, що «місто, з Божою допомогою, не пізнає себе», він не помилився. Це мало бути найбільше короткострокове перетворення в історії Бірмінгема.
Вони назвали це «газово-водяний соціалізм», віра в те, що місцеві комунальні послуги повинні бути в руках людей, які там жили. На засіданні міської ради в січні 1874 року Чемберлен запропонував, щоб виробництво, продаж і постачання газу в районі були під контролем місцевої влади. Якщо існують монополії, говорив він, то вони повинні бути принаймні в руках представників народу. Лише двоє депутатів із 57 проголосували проти пропозиції.
Був опір, як з боку чинних газових компаній, так і тих, хто попереджав, що заборгованість міської ради зашкалює. Але ці «камергери» були дуже раді піти на поступки. Це збільшило б борг району з півмільйона фунтів стерлінгів до, більш ніж, у п’ятеро більшої суми. Проте протягом 10 років газова корпорація отримала прибуток у 250 000 фунтів стерлінгів.
До слова статус міста Бірмінгем отримав лише в 1889 році.
Партія Чемберлена успадкувала муніципальну адміністрацію, яка, особливо недбало ставилася до громадських робіт, і багато міських мешканців жили в умовах крайньої бідності. На посаді мера Чемберлен сприяв багатьом громадським покращенням,
обіцяючи, що місто буде «запарковане, заасфальтоване, упорядковане, продане, газифіковане, забезпечене водою і просто покращене».
Тобто, він став піонером соціальної сфери з інноваційними схемами для освіти, житла та муніципального володіння газом і водою, що заслужило Бірмінгему репутацію зразкового громадянського уряду.
Протягом усієї своєї кар’єри Чемберлен зберіг сильну політичну базу в 11 округах Бірмінгема.
Бувши мером, Джозеф запровадив будівництво бібліотек, міських басейнів і шкіл. На запитання про вартість Чемберлен відповідав, що не має жодного наміру отримувати фінансовий прибуток, і що прибуток буде опосередкований коштом комфорту міста та здоров’я його мешканців. Рішучий мер затягнув Бірмінгем, що б’ється та кричить — у сучасність.
Головна фігура в національній політиці
Згодом Чемберлен став головною фігурою й у національній політиці. Він відігравав важливу й часто суперечливу роль у головних політичних питаннях свого часу, таких, як ірландське самоуправління, англо-бурська війна й міжнародні тарифи. Ставши членом парламенту, Чемберлен обіймав посаду державного секретаря в справах колоній.
Він також допоміг заснувати Бірмінгемський університет і став його першим ректором. У 1906 році він переніс інсульт, 2 липня 1914 року, він помер і пізніше був похований на кладовищі Хоклі в Кі-Хілл. Обидва його сини пішли політичними стопами батька, а Невілл Чемберлен обіймав посаду прем’єр-міністра Сполученого Королівства з 1937 до 1940 року.
До слова про Джозефа Чемберлена розповідають такий цікавий випадок, який, на жаль, передував інсульту. У липні 1906 року, начеб-то, Бірмінгем влаштував найбільшу вечірку на честь дня народження у своїй історії. Чоловіком, якому виповнилося 70 років, був Доброчесний Джозеф Чемберлен, і любов до Нашого Джо в той день не мала меж.
Тому жителі Бірмінгема прославляли свого героя в незабутній, щирий спосіб. Якби ж вони знали, що цим засудять його до смертної кари. Через кілька днів у Чемберлена стався виснажливий інсульт, який залишив його на все життя в інвалідному візку.
У Бірмінгемі є кілька пам’ятників Джозефу Чемберлену, але немає монумента. У Бірмінгемському університеті є годинникова вежа «Старий Джо», а на Чемберленській площі — пам’ятник Чемберлен-сквер.
Джерела: