Під час Другої світової війни мешканці Бірмінгема, зіткнувшись із сильними бомбардуваннями та обмеженнями, які накладає воєнний час, відверталися від війни за допомогою участі в громадських заходах, спортивних змаганнях, не обов’язково, як учасники, достатньо було стати вболівальником та інших задоволеннях, таких, як відвідування пабів та кінотеатрів чи театрів.
До слова на початку війни й операції німецьких люфтваффе «Бліц» уряд обмежив деякі види спорту для глядачів, з метою безпеки, хоча пізніше обмеження були послаблені для підтримки морального духу. Так само була обмежена робота пабів, театрів тощо. Але пізніше з певними нюансами, пов’язаними з постійними бомбардуваннями міста, роботу цих закладів було відновлено. Більш докладно про дозвілля бірмінгемців під час війни читайте на birminghamyes.com.
Спорт під час війни
Друга світова війна мала неабиякий вплив на соціальне та економічне життя, як Великої Британії загалом, так і окремих її міст. Особливо це стосувалось тих населених пунктів, які зазнавали нищівних ударів німецької авіації. Бірмінгем, як ключовий промисловий центр країни був одним із таких міст. Відтак, логічно, що в його мешканців більша частина часу йшла на допомогу фронту, обороні та протистояння цим бомбовим ударам.
Та попри всі ці обставини життя не обмежувалося лише роботою, хай, навіть на таку благородну мету, як захист своєї землі, свого міста. Відтак мешканці Бірмінгема брали участь у місцевих соціальних заходах та покладалися на відвідування пабів та інших громадських місць для дозвілля. Це було однією з необхідних умов підняття духу та відчуття нормальності під час війни.
Одним із заходів, який мав би підняти позитивний дух були спортивні змагання. У місті, де соціальні потрясіння були, особливо високими через вплив змін у виробництві воєнного часу, бомбардувань та евакуації, спорт пропонував те саме заспокійливе відчуття комфорту та близькості, яке дуже допомагало в ті скрутні часи.
Хоча деякі спортивні клуби зникли, а частота проведення заходів зменшилася, спорт, з усім тим, вижив у місті, а в деяких випадках процвітав завдяки діяльності активних радників, спортивних адміністраторів, посадовців клубів та підтримці місцевої преси. Здатність міста підтримувати відносно стабільну та яскраву громадянську спортивну культуру протягом безпрецедентного періоду переміщення населення та соціальних потрясінь, підкріпила почуття громадської ідентичності, яке стало відправною точкою для формування громадянської свідомості та патріотизму воєнного часу.
Футбольні стадіони відкрилися у вересні, а футбольні ліги були реорганізовані на регіональній основі, щоб скоротити час відновлення. Кількість глядачів на стадіонах була обмежена, дозволялася присутність лише до 8000 осіб. Багато клубів, по всій країні, так само й у Бірмінгемі, втратили своїх ключових гравців, оскільки тих призвали до лав військ оборони, а стадіони часто були реквізовані або пошкоджені бомбуваннями. Однак глядачі все ще стікалися на матчі переформатованих ліг чи інших протистоянь.
Ставки вижили
Так само вижили під час війни й ставки на спорт. Було багато думок із цього приводу. Були, як гучні групи противників ставок у перші роки після початку війни, так само й ті, хто вважав, що їх не можна забороняти. Оцінки обороту цієї діяльності, свідчать про початкове зниження ставок, можливо, значною мірою через короткочасне скорочення кінних чи собачих перегонів та футболу — трьох основних видів спорту.
Але потім почався ріст популярності цього виду дозвілля. Аргументація причин зростання популярності ставок зосереджена на забезпеченні та організації цих заходів. По-перше, мова про легальні можливості цим займатись, не дивлячись на війну. По-друге, поява нових пулів, до прикладу, футбольних пулів «єдності».
Неабияку роль зіграло повторне відкриття деяких англійських іподромів та собачих трас, а також нові можливості, створені незаконними букмекерськими конторами з готовими ставками, такими, як результати ірландських кінних перегонів, на які війна не вплинула. Що стосується національного уряду, то там дотримувалися думки, що спортивні ставки були саме розвагами та відповідали суспільному запиту та інтересам. Крім того, уряд допомагав, надаючи дефіцитний бензин для перевезення коней та собак на змагання.
Танцюють усі!
Ще одним важливим способом відпочити та відвернутися від війни були бірмінгемські паби. Але ці заклади зіткнулися з досить важкими обставинами цього часу. Відомо, що було зменшено постачання цукру та зерна на винокурні, що, своєю чергою, призвело до дефіциту пива та віскі. Імпортувати алкоголь до Великої Британії припинили в жовтні 1941 року. Нестабільне ж постачання пива означали, що багатьом поціновувачам цього напою довелося міняти свої звички, відвідуючи паб у будні дні або на початку вечора. У деяких пабах, навіть не вистачало келихів, і відвідувачам доводилося приносити свої власні, щоб їх обслужили.
Ще одним важливим засобом відвернутися від страхіть війни були танці. Вважалося, що з їх допомогою можна було полегшити перехідний період воєнного часу між деякими з найважливіших верств тилового суспільства. Якщо розбиратись, як це працює, то слід знати, що переміщення спричинені евакуацією, призовом до армії та переїздом частини населення частково пом’якшувалася завдяки використанню знайомих інституцій та розваг.
Це виявилося, особливо важливим для жінок, які були найпродуктивнішими танцівницями, полюбляючи цю розвагу, а під час війни стали одними з найнеобхідніших воєнних працівниць, замінивши багато в яких галузях чоловіків.
Тоді індустрія танцювальних залів у Бірмінгемі працювала над тим, щоби просувати себе, як важливу частину міфологізації «Бліцу», вважаючи танці одним з образів непокори та опору перед обличчям небезпеки.
Відомо, що одним із ключових напрямків урядової пропаганди після 1940 року були жінки. Чим раз більше усвідомлення їхньої важливості для військової справи призвело до появи цілої низки ініціатив, покликаних заохотити їх до активних дій, покликаних активізувати їхню діяльність. Масове спостереження, наприклад, відзначило, що в їдальнях і на заводах неформальні танці під радіо в години відпочинку були дуже популярним заняттям.
Кіно й театр
Кінотеатри були ще одним надзвичайно популярним місцем проведення вільного часу бірмінгемцями. Щотижня у Великій Британії продавалося від 25 до 30 мільйонів квитків у кіно. Але на початку війни всі театри були закриті. Через деякий час, влада зрозуміла, що закриття, як кінотеатрів, так і театрів стало помилкою. Відтак багато з них невдовзі знову відкрилися, хоча більшість показів були денними або вечірніми.
У січні 1940 року було створено Раду заохочення музики та мистецтв, яка мала підтримати мистецтва під час війни. Рада організовувала концерти класичної музики та драматургії, а також стояла за показом балетних та оперних вистав. Що цікаво, на початку це було приватне підприємство, пізніше воно стало фінансуватися урядом, який зрозумів важливість цієї справи.
Яскравим прикладом роботи під час «Бліцу» став Бірмінгемський репертуарний театр, який, як відомо, зазнав влучання, авіабомби у своє приміщення, але продовжив показувати вистави.
Джерела: