Бірмінгем прийняв більше біженців із Бельгії, ніж будь-яке інше місто, під час Першої світової війни. Після різанини в бельгійських містах, у результаті якої загинули сотні людей і понад 40 тис. осіб були змушені евакуюватися лише з одного бельгійського міста, з загальних понад чверті мільйона біженців, до Бірмінгема прибуло 5000 осіб. Щоб допомогти постраждалим, Бірмінгем створив «Бельгійський комітет у справах біженців» для збору коштів, забезпечення їжею та житлом усіх прибулих. Більш детально читайте на birminghamyes.com.
Тотальна війна
Дехто абсолютно справедливо вважає, що Перша світова війна є нічим іншим, як тотальною війною. Чому так, тому що цей конфлікт торкнувся всіх рівнів суспільства. Ба більше, навіть тих, хто жив далеко за межами фронту та боєзіткнень. Цей перший індустріалізований конфлікт спричинив катастрофічну ситуацію такого масштабу, яких ніколи раніше не відбувалося.
Що конкретно мається на увазі. Мова про нескінчені факти вчинення різанин, підпалів, зґвалтувань, грабежів та депортацій. Поряд із цим, війна призвела до голоду, епідемій та світового потоку біженців. Багато в чому вбачається неабияка «заслуга» саме Першої світової в тому, що XX століття почали називати століттям біженців.
Певним позитивом на цьому тлі виглядає той факт, що всі ці звірства спричинили небачений раніше вибух гуманітарної допомоги. Тому Першу світову війну також розглядають, як певний вододіл у переосмисленні гуманізму та, як наслідок, проведених соціальних перетворень.
Цей світовий конфлікт став визначальним для зміни дискурсу від благодійності до прав людини. Він каталізував перехід благодійності до більш професійної та інституціоналізованої соціальної роботи. Оскільки всі ті звірства, які спричинила Перша світова війна, мали глобальний характер, то і вирішувати їх потрібно було так само глобально, тобто за допомогою міжнародного та транснаціонального підходу.
Усе це, якраз і призвело до транснаціоналізації, усього, що можна, а серед цього й гуманітарної діяльності. Крім того, що стосувалося прав людини та біженців, то саме тоді був ознаменований вирішальний поворотний момент, та було намічено початкові контури в міжнародній сучасній політиці щодо цих людей та їхніх прав.
Нині, на жаль, ще недостатньо глибоко досліджена професіоналізація допомоги у зв’язку з Першою світовою війною. Це дослідження мало б приділити більше уваги війні, саме з погляду соціальної роботи. Й одним із найяскравіших прикладів міг би стати, якраз випадок із біженцями з Бельгії до англійського Бірмінгема. Це важливо тому, що те гуманітарне втручання, можливо, продемонструвало свою найбільшу силу, саме на місцевому рівні.
Втеча до Англії
За оцінками, чотири мільйони людей, біженці із Західного фронту, шукали притулок в іншій країні. Півтора мільйона з них були бельгійцями, які відчували себе змушеними через німецьке насильство покинути дім і країну. У підсумку близько одного мільйона бельгійців втекло до Нідерландів, 250 тис. змогли добратись до Франції, а ще 250 тис. опинилися в Англії. Хай там як, але цей факт досі залишається наймасштабнішим рухом біженців в історії Великої Британії.
Жорстоке вторгнення німецьких військ на територію Бельгії було висвітлено в газетах по всьому світу. Обуренню мас не було меж, причому обурювалися не лише союзники, а й цілком собі нейтральні країни. Таким чином, Бельгія стала символом героїчності. Відповідно, британці, уряд країни, вважали, що допомога біженцям із Бельгії є їхнім святим обов’язком.
Логічно, що через масовий наплив бельгійських біженців до острівної країни, спричинилося небачене розширення волонтерських пропозицій. Справедливо вважається, що стосовно надання допомоги, це була наймасштабніша акція, яку здійснювали та й будь-коли бачили в історії Британії. До прикладу, було створено більш як 2000 лише офіційно зареєстрованих комітетів допомоги, а ще, свої послуги запропонували більш ніж 100 тис. осіб, які належали до всіх соціальних груп та класів.
Після того як бельгійці прибули до Великої Британії більшість із них відправили до, так званих, приймальних таборів у Лондоні. Основними з них були Alexandra Palace та Earl’s Court, які виконували функцію центрів розселення. Тут піклувалися про біженців, перш ніж відправити їх в інші англійські міста для постійного проживання.
Бельгійці в Бірмінгемі
Прийняв свою порцію біженців і Бірмінгем. У місті серйозно підійшли до справи, тут створили місцевий Комітет військових біженців, під головуванням Елізабет Кедбері. Цей орган мав забезпечити координацію та задоволення потреб бельгійських біженців. Уже на початку осені 1914 року перші п’ятдесят біженців з’явилися в Бірмінгемі.
За цей час бельгійські біженці стали майже «зірками». Британці провідували їх на місці, або ж гостинно зустрічали на залізничних вокзалах. Природно, що Бірмінгем не став виключенням. Коли перші біженці прибули на станцію Нью-стріт вони отримали свою порцію привітності та щирості.
У загальній кількості до Бірмінгема розподілили приблизно 5000 бельгійців. Уся інформація про біженців зареєстрована та зберігається в «Бельгійському реєстрі біженців» в Архівній та історичній службі Бірмінгема. Комітет узяв на себе відповідальність за забезпечення новоприбулих житлом, працевлаштувати їх, забезпечити можливістю здобувати освіту та розважатися.
Для розв’язання цих питань створили кілька підкомітетів. У підсумку всіх прибулих біженців було розподілено, були організовані уроки англійської мови для дорослих, заснована бельгійська школа. До того ж було організовано збір коштів для підтримки незаможних бельгійських сімей, надано можливості працевлаштування прибулим тощо. Було створено Бюро в справах втрачених родичів, Бельгійський клуб та пологовий будинок. Прибулим так само, надавали матеріальну допомогу шляхом розподілу пожертвуваного одягу, взуття та інших подарунків.
До складу членів Бірмінгемського комітету в справах біженців війни входили, серед інших, квакери, мова про родичів знаних і заможних родин Кедбері та Стердж. Були присутні місцеві знані католики — Едвард Ілслі, архієпископ Бірмінгема, та пан і пані Реткліффи тощо.
Допомога іншим районам
Але біженці були розподілені не лише в Бірмінгем. Певна часина бельгійців, потрапила до інших, менших міст, та навіть сіл Англії. До цих менших міст і сіл належали Першор, Івсам та навколишні села, такі, як Екінгтон, Фладбері, Елмлі-Касл, Грейт-Комбертон і Деффорд. Та не дивлячись на це, бірмінгемські меценати допомагали бельгійським втікачам від війни й там, надсилаючи їм певну підтримку.
Відомо, що в листопаді 1914 року значний дар надійшов у Першор від Річарда Барроу Кедбері з Еджбастона. Це стало можливим після того, як комерційний представник фірми Cadbury Brothers, дізнався, що невеличкий Першор робить для бельгійських втікачів від війни. Саме тоді було подаровано 50 ліжок, 50 матраців, 50 ковдр і 50 подушок. Весь цей крам був надісланий до Першору. За тодішніми оцінками, один такий подарунок коштував дуже щедро, 40 фунтів стерлінгів, адже всі речі були нові. Річард Кедбері був опікуном Інституту Кедбері, який допомагав біженцям, доки для них не знаходили постійні місця проживання.
Джерела: