У серпні 1842 року міська влада Бірмінгема офіційно отримала повноваження набирати поліційні сили. Цього привілею влада заробила кілька років до того. Закон про муніципальні ради, ухвалений у 1839 році, дозволив новим районам, одним з яких був Бірмінгем, узяти на себе відповідальність за дотримання закону і порядку на своїх територіях. Більш детально про створення поліції в Бірмінгемі читайте на birminghamyes.com.
Міська та районна поліція
З початком промислової революції працівники, які збиралися працювати в нових галузях, уперше були розміщені в густонаселених житлових районах. Злочинність, звісно, не була новою проблемою, але стрімке зростання рівня злочинності та прагнення до регулювання призвели до створення міських і районних поліційних сил ще в 1832 році після Хартії інкорпорації. Ця хартія дозволяла містечкам і районам стягувати податок із домогосподарств, щоби платити за вуличне освітлення та прибирання, за тротуари та за утримання поліції за зразком дуже успішної «нової поліції» Роберта Піла в Лондоні, сформованої два роки до того.
Більшість міст і районів прийняли Хартію, але місто Бірмінгем — ні. Однак після чартистських заворушень у 1839 році радники та магістрати попросили дозволу в лорда Джона Рассела, міністра внутрішніх справ, таки створити свою поліцію. Дозвіл було надано на особливих умовах, оскільки Бірмінгем не підписав Хартію. Так у серпні 1839 року було сформовано поліцію Бірмінгема. Головним офіцером був призначений Френсіс Берджесс, адвокат з Уоріку, який був другом лорда Джона Рассела.
Так була створена перша поліція Бірмінгема. Рангова структура цього підрозділу була дуже простою. Згідно з інструкціями, виданими для управління Бірмінгемськими силами, на керівника було покладено керівництво офіцерами та рядовими, які мали б виконувати відповідні обов’язки. Начальник мав встановити такі правила щодо виконання обов’язків, які він вважає сприятливими для інтересів служби. Що правда ці правила мав схвалити Спостережний комітет.
Як було до появи поліції
Але може виникнути логічне питання, чи взагалі не було злочинності в Бірмінгемі до 1839 року, і якщо була, то, як із нею боролися?
З юридичного погляду, принаймні доти, поки Бірмінгем не став самостійним округом, місто було частиною Уорікшира. Тут знаходилася окружна в’язниця, а також, так званий, дім виправлення (за менші правопорушення), і правопорушників відправляли туди судді та присяжні сесій чверті, які засідали в окружному суді. Вони, як випливає із цього терміну, збиралися чотири рази на рік.
Більшість справ, пов’язаних із серйозними нападами, вбивствами та крадіжками особистого майна, завершувалася цими чверть сесіями, і слід сказати, з деяким збентеженням, що більшу частину часу розглядали справи з Бірмінгема. Можливо, це через те, що Бірмінгем був, зрештою, найбільш густонаселеним містом в Уорікширі, враховуючи, що Ковентрі мав власні судові сесії.
Але повернемось до поліції. Детективи в цивільному з’явилися через кілька років. Основною їхньою роботою було розповсюдження списків викраденого майна та перевірка ломбардів. Крім того, вони боролися з більш серйозними злочинами. Усе це під керівництвом інспектора-детектива. Саме інспектор відповідав за присутність поліціянтів у суді, і тому міг зустрічатися з більшістю звичайних злочинців. Чоловік повинен був мати добру пам’ять на імена та події.
Основа поліційних сил — констебль
Констеблі були основою поліційних сил і, як не дивно, найменш оплачуваними. У 1839 році констебль у Бірмінгемі заробляв від 16 до 18 шилінгів (80–90 пенсів) на тиждень.
Констеблі мали власне зібрання правил, як діяти в тій, чи іншій ситуації. Ці правила були надруковані й видані всім новим констеблям у 1840 році. До прикладу, виявивши пожежу, констебль, який одночасно був і пожежним, міг звернутися до цієї книги й дізнатись, що він має дістати своє брязкальце й негайно оголосити тривогу. Що цікаво, нічним черговим це зведення правили настійливо рекомендувало відростити бороду, щоб вона закривала горло і при нічному чергуванні зігрівала його.
Уніформа констебля складалася із циліндра, який символізував владу, і куртки з «хвостом» що символізував підневільність. Офіцер мав при собі кийок, наручники, які почали випускати з 1832 року, а вже в 1839 році вони стали звичайним явищем, масляну лампу та — у деяких найнебезпечніших місцях — ножиці. Поліційні свистки з’явилися набагато пізніше, перші вікторіанські констеблі носили маленьке дерев’яне брязкальце.
Констеблі жили або в поліційній дільниці, або неподалік. Вони виходили на службу о шостій ранку. Лише на цьому етапі нічному констеблю, якого змінювали колеги, дозволялося приєднатися до офіцерів, які йшли на чергування, щоби повернутися до поліційної дільниці. Якщо під час служби ставалися якісь інциденти, то йому доводилося писати звіт після закінчення служби.
Денний констебль мав патрулювати свою дільницю зі швидкістю дві з половиною милі на годину. В його обов’язки входило слідкувати, щоб вулиці були вільними від торговців, які продають товари з валіз, робити зауваження тим, хто створює перешкоди на вулиці, а також стежити за дітьми, які граються на вулиці. Під час виконання службових обов’язків йому не дозволялося залишати дільницю та вживати алкоголь.
Констебль також виконував функції автоінспектора. Він мав забезпечити, щоб дороги не були перегороджені кіньми та возами, фургонами, а також, щоб люди, яких перевозили в кріслах-седанах, рухалися дорогою, а не тротуаром. Констеблю не дозволялося ні з ким пліткувати, або навіть, проводити час з іншим констеблем, якщо це не було пов’язано з виконанням службових обов’язків. Поліціянту також заборонялося спілкуватись із жінками, особливо зі служницями. Тут чоловікам явно не дали можливості скористатися з переваг наявності нової шикарної уніформи.
Фотогалерея злочинців
Зате вікторіанському поліціянту пощастило отримати лікарняний (з вирахуванням одного шилінга). Але якщо в нього було похмілля чи травма, викликана алкоголем, він нічого не отримував — усе вирішувалось на розсуд його начальника. Після першого року служби констебль отримував десять днів відпустки на рік, але працював сім днів на тиждень.
У другій половині XIX століття обов’язки поліціянта доповнилися, у зв’язку з розвитком криміналістики та винаходом фотоапарата, що призвело до створення сумнозвісної галереї розбійників. У Бірмінгемі такий фоторепортаж розпочали знімати в 1858 році, найперші фотографії були зроблені в студії біля вокзалу на Мур-стріт. Після того, як у поліції з’явилася камера, кількість фотографій зросла, перетворившись на архів фотопортретів. Подробиці передбачуваного злочину, судової справи та вироку перераховувалися разом із кожною фотографією, утворюючи повний запис.
Таким чином, минули часи, коли злочинцям достатньо було змінити своє місце знаходження та дані особи, щоб вислизнути з рук Боббі. З появою криміналістики з’явилося більш витончене уявлення про поліцію. Основи сучасної поліції були закладені в таких містах, як Бірмінгем, у ранній вікторіанський період. Уніформа, поділ офіцерів у формі й у цивільному, ієрархія та роль суперінтенданта не зазнали кардинальних змін за півтора століття.
Джерела: