Уряд Великобританії заздалегідь готувався до початку воєнних дій, які пізніше отримали назву Друга світова війна. Великий промисловий центр Бірмінгем, на думку воєнних експертів, входив до першочергових цілей ворога. Розробляли плани захисту міст від бомбардувань та евакуації дітей. Невеликі групи жінок та дітей з вадами почали вивозити ще під час “Мюнхенської кризи” 1938 року. Але основна евакуація почалася 3 вересня 1939 року, одразу після того, як Великобританія та Франція оголосили війну Німеччині. Далі на birminghamyes.
За планами керівництва держави, евакуації загалом підлягали понад три мільйони дітей. Офіційні документи вказують, що півтора з них вже до вечора 3 вересня прибули у призначені місця.
Особливості плану евакуації
У 1938 році, приблизно за рік до початку війни, сформували Консультативний комітет для розробки детального плану безперервної соціальної опіки, освіти та ізоляції дітей від психологічних потрясінь, які могли спричинити бомбардування. Евакуації з Бірмінгема підлягали сотні тисяч малолітніх. До складу комітету долучили представників міських адміністрацій та освітніх закладів. В першу чергу окреслили “пріоритетні” класи: школярі, дошкільнята та діти з вадами. Для школярів, сформували підрозділи під керівництвом вчителів. Їхня кількість була найчисельнішою, понад 60%. Діти до п’яти років повинні виїжджати з матерями, а інваліди у супроводі спеціалістів.
Наголошувалось, що в основі плану закладена добровільна евакуація та розміщення у приватних будинках. Для прийняття дітей обрали невеликі міста та сільську місцевість. Пайки, розраховані на два дні харчування доставили заздалегідь. Організацію вивезення розробили до найдрібніших деталей. Було зрозуміло, що поїздів та міжміських автобусів не вистачить, тому виділили евакуаційні вантажні машини й облаштували їх для перевезення людей.
Спеціалізовані школи перевезли до літніх таборів, а дитсадки до приватних садиб. Запустили виняткову програму добровільного прийняття дітей з великих міст. Значна кількість британців одразу відгукнулися допомогти. Пропозицій отримали більше ніж передбачали. Витрати на харчування та медичне обслуговування покривалися урядом.
Спогади про вимушене переселення
Розлука з батьками для більшості переросла у психологічну травму, від якої не оговтались впродовж усього подальшого життя. Взявши з собою мотузки зі змінним одягом діти вирушили у подорож зі сльозами на очах. По дорозі деякі хлопці намагались втекти додому при будь-якій можливості, іноді не доїхавши до місця призначення. На вокзалах чергували полісмени. Вони майже кожного дня першого місяця війни ловили бідолашних та повертали назад у пункти евакуації. Більшість потрапили у сім’ї, де до них ставились добре і намагались підтримали та підбадьорити. Проте далеко не всі отримали належний притулок.
На жаль, існують згадки про старі сараї, облаштовані під тимчасове житло. У сільських місцевостях до дітей іноді відносились як до робочої сили. На них могли накласти певні обов’язки. Деяких дівчат змушували шити, приглядати за малими дітьми господарів. Хлопців залучали до фермерських справ. Зв’язок з батьками підтримували через листування. Дехто згадує, що писали листи рідним про погане відношення, але опікуни не дозволяли їх відправляти. Деякі брати та сестри потрапили в різні сім’ї й взагалі не мали можливості спілкуватися. Найбільше діти мріяли просто повернутися додому. Мабуть, бути щасливим покинувши домівки, рідних та близьких неможливо навіть при піклуванні та доброму відношенні. На жаль війна декого розлучила назавжди.
Евакуаційні заходи допомогли зберегти життя дітей. Більшість з них ніколи не стали свідками бомбардувань. Проте, у жодного не залишилось добрих спогадів про життя на чужині. Вони були позбавлені найголовнішого свого права на щасливе дитинство.
Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року мільйони українських дітей стали біженцями.
