У Бірмінгемі як одному з культурних центрів проживає багато людей різних національностей, зокрема африканського походження, вихідців з країн Карибського басейну, індусів та азійців. Традиція відзначати Місяць Чорної Історії виник у США, але у другій половині XX століття вона розповсюдилась на території Сполученого Королівства. У Бірмінгемі, як і у великих містах Великобританії подія відзначається з 1987 року кожного жовтня. Під час всього місяця проводяться пам’ятні заходи, присвячені боротьбі з рабством, расизмом, упередженням та бідністю. Заведено згадувати внесок етнічних меншин у культурне й політичне життя країни. Проводяться паради, меморіальні служби, лекції, музейні виставки, протести та фестивалі. Далі на birminghamyes.
Історичний екскурс
Варто відзначити, що перші згадки про людей африканського походження у Британії сягають ще римських часів. Про це свідчать рештки “жінки з браслетами зі слонової кістки” знайдені у Йорку. Науковці вважають, що вона не була бідною рабинею, оскільки у похованні знайдені коштовні сережки, глечик з блакитного скла, дзеркальце тощо.
Іншим вагомим доказом наявності африканських вихідців у Великобританії є сувій XVI століття, на якому зображений темношкірий трубач Генріха VIII Джон Бланк. Зберігся його лист до Короля з вимогою підняти зарплатню, хоча придворні особи були добре забезпечені у порівнянні з селянами та ремісниками. У 1761 році Король Георг III побрався з німецькою принцесою Шарлоттою, яка на думку істориків мала африканське коріння, оскільки була нащадницею чорної гілки португальської королівської родини. Шарлотта є прабабцею Королеви Вікторії.
У другій половині 1910-х років темношкірих з Ямайки почали привозити у Великобританію, щоб відправити на фронт під час Першої світової війни. Чимало з них героїчно воювали, а потім залишились проживати у країні. Після війни почалися перші расові сутички. Білі люди звинувачували приїжджих в тому, що вони відбирають їхню роботу. До того ж місцеві англійці часто відмовлялись працювати поряд з темношкірими. Такі проблеми виникли у всіх великих містах Сполученого Королівства, зокрема у Бірмінгемі. Деякі сутички закінчувалися кровопролиттям. Пізніше майже всіх представників етнічних меншин почали звинувачувати, що вони нібито зваблюють білих жінок, хоча міжрасові близькі відносини, або шлюби були не частим явищем. Після Другої світової війни уряд Великобританії офіційно запросив індусів, азійців та вихідців з Африки й Карибського басейну для відбудови держави.
Расова напруга у Сметвіку
У другій половині XX століття Бірмінгем став центром соціальної та расової напруги. У 1965 році білошкірі власники нерухомості лобіювали рішення депутатів Ради району Сметвік щодо права викупу всіх квартир та будинків у місцевості, щоб запобігти розселенню темношкірого населення та азійських громад. Лобіювання підтримав тодішній депутат від Консервативної партії Пітер Гріффітс, який будував свою передвиборчу кампанію на лозунгах про нестачу житла для бідних через міграційну політику. 12 лютого 1965 року Індійська асоціація робітників запросила до Сметвіка у Бірмінгем американського активіста за громадянські права Малколма Ікса. Він охоче погодився й провів мирний марш проти відкритого расистського лобіювання.
На жаль, вимоги протестувальників не були вчасно почуті владою, а для Малколма цей захід був останній. Через дев’ять днів його вбили у Нью-Йорку під час виступу на мітингу “Організація афро-американської єдності”.
Заворушення у Хандсворті
Хандсворт переважно заселявся темношкірими та представниками азійських громад впродовж 1955-1985-х років. Район мав один з найвищих рівнів безробіття у Бірмінгемі. У 1980-х роках лише 5% випускників шкіл знаходили роботу. У 1981 році спалах насильства був спровокований нападом на полісмена, який намагався заспокоїти населення щодо дозволу проведення маршу расистського правого Національного фронту у місті. У результаті було поранено 40 поліцейських, пошкоджено майно та заарештовано 121 особу. За тиждень до заворушень відбулися протести проти дискримінації темношкірого населення у понад 30 містах Великобританії, зокрема у Токстеті та Ліверпулі, де проти бунтівників вперше використали сльозогінний газ. За звітом поліції, причинами заворушень у Хандсворті названо “безробіття, нудьга та імітація подій в інших містах”. Таким чином, протистояння зростало.
Наступне потрясіння в Хандсворті відбулось у 1985 році. Впродовж 9-11 вересня пройшли масові протести проти нахабних дій поліцейських, які безпідставно заарештували темношкірого та здійснили рейд на приватний будинок. Сотні людей атакували поліцейських, грабували крамниці, трощили та підпалювали все на своєму шляху.
Двоє братів Кассамалі та Аміралі Моделіна були живцем спалені у поштовому відділенні, яким вони керували. Ще двоє осіб зникли безвісти, а 35 отримали поранення. Для наведення порядку відправили 1500 поліцейських, які врешті придушили заворушення. Збитки обчислювались сотнями тисяч фунтів. Ці події сколихнули інші міста Британії, у Лондоні мітингувальники вбили представника поліції.
Масові протести були задокументовані Джоном Акомфром і змонтовані у фільм “Пісні Хандсворта”. В ньому зібрані десятки свідчень очевидців та вуличні погроми. Картина отримала чимало відзнак і увійшла до історичної спадщини Бірмінгема.
Хоча історію Британії вже неможливо написати без визнання досягнень представників етнічних меншин, вони ще часто ігноруються, або відкидаються. Усі люди, незалежно від раси чи місця проживання, заслуговують однакових прав і свобод. Про це щороку і гучно нагадують у Бірмінгемі впродовж Місяця Чорної Історії.
